vilnyi

Тінь повернулася. Її довга худа постава, темне довге й ламке волосся розташувалися у моєму просторі свідомості, який колись заповнювала вщент. Здається, нічого не змінилося. Вона, тінь, все ж така незнана, таємнича, не говірлива і серйозна як і колись. Серйозна, насамперед через моє сприйняття її важливості для себе, та своєї значимості для неї. Хибного сприйняття.

Хибного, бо раніше я говорив лише з тінню. Власницю її так і не бачив. Тому, що, здавалося, мій погляд на неї власницю лише дратував. Чомусь так. Сьогодні ця тінь стомлена від блукань. Але нічого не розповідає про свою власницю, немов вони вже згубили одна одну, і кожна стомлена по-своєму.

Вчора був корпортаивчк. Перший вуличний, на природі. Шашлик, пиво в кафешці... всі такі гламурні речі. Туссілі в гідропарку, каталися на атракціонах. там є щось типу американських гірок, не знаю як називається. От вперше в житті покатався на цій залізяці. Щоб на секунду відчути екстрім - цього вистачило. Але і злякатися не встигнеш за одне коротке коло. Одним словом - не запам'яталося.

Ніколи, мабуть, не написав би про любов і кохання тут на ЖЖ, якби не довелося перегорнути сторінки особистого життя, наповнені тим почуттям:)
Якось воно все минало повз мене, зазвичай. Спостерігав за почуваннями інших, переймався іншими, і допомагав у силу власних можливостей також іншим.
Аж тут, ба, і сталося зі мною таке.... але нероздільне.....
та ні, не кохання, що б зовсім. Але й не закоханість юнача.
Щось середнє, важке, грузливе, та й не реалізоване.
З мого боку сильне почуття, яке я ніс півтора року. З іншого боку - дружба. Тільки дружба, навіть без шансів, без натяку на взаємну близькість.
Що б кохати - чи потрібні зусилля і жертовність?
думав, що такою повинна бути формула. виявилось - це не головне.
Не буду про те, що головне - бо цього не знаю.
Якісь ідеали почали вивітрюватися з моєї голови.
А вчинки, які робив для досягнення мети - дріб`язковими і непотрібними.
Абсолютно непотрібними ні мені, ні тій людині. Я відчував лиш біль, а вона, очевидно, цих вчинків не помічала.
То що таке кохання?
і якої ж досконалості потрібно досягти, аби його отримати як винагороду?

Тааак, більше думаю про магістерку, ніж знаходжу часу написати... нє, спочатку спланувати її. це вбиває як ні що інше. я замучився зі свого універу вже. напряг те, що нічо уже дати не може, але кинути вже нізззя, бо кейс важливий. та ручки у нього нема. нда....

Ідеш вулицями, чуєш голоси, слова, фрази і речення... різними мовами. і відчуваєш, що кожен пливе на своїй хвилі. про себе думаєш, що ледь не з місяця впав, чи що?! чомусь саме такі враження.
ні, це не враження, це ріал. ну так, один читає Сервантеса, а інший переказує "Санту Барбару" на кухні. ( чи черговий. більш свіжий серіал:). ну є воно так...
а потім спілкуєшся, і дивуєшся реплікам типу: "а чому на ЖЖ стільки помилок орфографічних?".
Ні, відповідати нема сенсу, бо ти не розумієш людину, яка на це вказує. Вона ж просто не зрозуміє.
одвічна проблема розуміння, або, скоріш, нерозуміння.
...і в далечині бачиш дзеркало, а в ньому себе. по той бік права рука стає лівою, і навпаки. лиш цьому не дивуєшся, а сприймаєш як закономірність. з іншим же не погоджуєшся, протестуєш, і наражаєшся на опір....
і такий круговерть природи починаєш сприймати як віддзеркалення, як закономірність.
брєд...